Стаття: 

Компульсивне переїдання

 

Коли я не можу із чимось впоратися, то відкриваю простори інтернету і шукаю пояснення своїй непродуктивності. Це ті самі надумані трабли, котрі чомусь вирішуюсь хід справи мого життя. Так само і це переїдання, котре по факту не є проблемою. Тому, на основі цього розповсюдженого стану, мені хочеться пояснити вам своє бачення цієї проблеми та, як саме я впоралась із цим “недугом”.

 

Компульсивне переїдання, по-перше, не є клінічним терміном. Це не самосійне захворювання, а розлад в рамках психічного порушення. Виражається в заїданні тривоги, поганого настрою чи конвульсії, котра не має логічного пояснення (виникає раптово і без можливості пояснити свій стан).

 

Воно виникає внаслідок емоційного перенапруження,  прихованого чи явного стану тривожності чи депресивних розладів; через боротьбу мотивів (наприклад: людина не снідала і ігнорувала прийоми їжі на протязі всього дня, а під вечір нападає на холодильник..). через недовольство самим собою, своїм зовнішнім виглядом. Часто причиною є зайва вага: як наявна, так і надумана (коли це не завжди відповідає дійсності, гарний тому приклад –анорексія).

Такий стан зазвичай супроводжують каяття за кількість з’їденого, тривожність та  пригніченість через усвідомлення сподіяного і як наслідок - стан провини. Часто людина прибігає до таких методів позбавлення скоєного, як: виклик блювоти, що призводить до нервової булімії; чи приймання медикаментів зі схожою метою (діуретики, сечогінні, проносні). 

Це “захворювання” може нести виражений характер. Тобто, це перетворюється в щоденну процедуру із відповідними проблемами зв’язаними з викликом блювоти і подібне. В такому разі необхідно звернутися до спеціаліста, щоб вирішити цю дилему. Та треба бути уважним, бо частенько ця проблема носить спорадичний характер. У разі якого, пацієнти намагаються приховати свої дії від рідних.

 

Та все ж таки лікування передбачене. Оптимальний варіант це поєднання психотерапії та препаратів.  Психотерапія направлена на: вирішення сприймання негативної оцінки своєї зовнішності та подолання стереотипу, котрий і зародив цю патологічну звичку і емоційні гойдалки. Препарати необхідні для: тонізації центральної нервової системи та нормалізації певних структур головного мозку відповідних за харчову поведінку. 

Також є: стаціонарне лікування, котре включає в себе комбінацію терапії та медикаментів, а саме: м’які противотривожні засоби, антидепресанти, котрі сприяють вирівнюванню емоційного стану та нормалізації сну; препарати, що стабілізують роботу нервової системи та шлунково-кишкового тракту, з метою сформувати стійкий правильний стереотип харчування та відновити роботу кишкової флори, роботу ферментів кишечника та шлунку, для того, щоб їжа правильно всмоктувалась та процес відновлення протікав без побічних ефектів. І також, робота із психотерапевтом для того, щоб навчитися розпізнавати цей стан і вміти із ним справлятися. Також це може бути когнітивно-поведінкова терапія, варіанти релаксації м’язів чи аутогенні тренування (котрі базуються як навичка із можливим подальшим використанням); це також і варіанти різної аналітичної терапії (тобто спроба знайти той самий момент, коли все почалося, щоб зрозуміти принцип його роботи та як контролювати цей процес в подальшому). І, використовують ще сімейну чи групову терапію. Звичайно, якщо все це об’єднати в один комплекс, то ефект від результату буде куди вищий, ніж при використанні одного чи тільки двох пунктів зі списку.

 

Справа в тому, що я, судячи по собі, компульсивне переїдання не рахую такою уж і великою проблемою. Це не та хвороба, котру треба супроводити медикаментами чи груповою терапією. Звичайно, поки цей надуманий стан не перетік у щось більш серйозне як анорексія чи булімія, де дійсно люди потребують допомоги. Та щоб зійти із мертвої точки, треба розібратися із зародженням та власне - викоріненням цього психічного порушення. Бо основа будь-чого лежить в нашій голові. Як то кажуть: “Від голови усі хвороби”.

 

Моє лікування базується на вирішенні емоціональних проблем, котрі до цього і призводять. Ніхто не рахує компульсивне переїдання за хворобу, так як у нашому світі це звична справа. І ось тому приклад (перелік питань котрі направлені на пошук КП у людей):

1.     Ви їсте занадто багато, як мінімум, один раз на тиждень на протязі трьох місяців?

2.     Ви їсте кожні дві години?

3.     Чи стали нещодавно ви їсти швидше?

4.     Чи буває таке, що ви їсте до тих пір, поки не відчуєте тяжкість?

5.     Чи їсте ви на самоті?

6.     Чи відчуваєте провину, коли з’їли щось, що вам не можна?

7.     Чи притримуєтесь ви дієти, виключаючи деякі продукти із раціону, такі як: цукор, вуглеводи, молочні продукти?

8.     Чи буває так, що ви морите себе голодом, чи то переїдаєте час від часу?

Справа в тому, що більшість людей погоджуються із питаннями,  хоча самі від компульсивного переїдання не страждають. Це просто збіг обставин. Це життя. І ми не завжди змозі прослідкувати свої дії за столом чи де інде. Опитувальник є скоріш саркастичним прийомом, аби продемонструвати абсурдність ситуації.

 

Якщо вже і боротися із переїданням, то треба поставити себе перед фактом, що вас це дійсно хвилює і ви признаєте це. А далі, все доволі просто. Необхідно домовитися із собою, зняти обмеження і закласти позитивні установи в мозок. Бо в-першу чергу, ми повинні налаштувати свою підсвідомість під той лад, котрий нам треба. Навчитися сприймати їжу як звичний спосіб отримання енергії і, відрізняти психічний, емоційний і фізіологічний голод між собою. Їсти тільки при потребі та, триматися своєї норми. Не нав’язаною кимось, а засновану на власному самопочутті.

Якщо ви навчитесь слухати себе, та розділяти особисті потреби від нав’язаних, ви із легкістю позубтесь компульсивного переїдання.

03.04.23